Передумови. Важкий спадок.
Україна йде дорогою великих змін. Вже всім стало очевидно, що дороги назад немає. Або ми реформуємо, перезавантажемо суспільну організацію або залишимося за бортом історії, прямуючи у фарватері третіх країн, будучи для них донором, готуючи своїх дітей краще носити ярмо, а не до гідного життя у колі вільних народів.
Україна 23 роки незалежності потребувала національної ідеї. Завжди про це говорилося у різних середовищах, але ніяк не знаходилося консолідуючих ідей для всієї української спільноти. Майдан Гідності у 2013-2014 рр. об’єднав велику частину української спільноти, яка вирішила змінити хід історії, сподіваючись на те, що можна буде докорінно перебудувати систему, поставивши на службу людині, громаді інститути влади, великий бізнес, усунувши від влади “власників країни”, які незалежно від політичної приналежності десятиліттями змінювали одні одних і непогано жили у країні великих можливостей, маніпулюючи голосом народу, підтримуючи стан напруження у спільнотах. Пересічний українець втрачав надії на зміни, адже постійно перебільшував можливості політичної еліти самостійно, без жорсткого контролю з боку інститутів громадянського суспільства, здійснити перетворення. Він не міг зрозуміти наскільки необхідні для звичайних людей зміни є життєво обмежувальними для “власників країни”,”власників” малих містечок та сіл, які вже відбулися, які заробляли свої статки виключно або у більшій мірі на маніпуляціях із бюджетом, державним та комунальним майном, надрами, максимально використовуючи природні та спеціально організовані монополії. Держава все хотіла контролювати, створювала різноманітні органи, а практично створювала різні “годівниці”, у які на державну службу “власники країни” на підставі політичних торгів заводили своїх людей, які відразу талановито перетворювали цей орган на місце для власного заробітку та визиску простого українця. Корупція стала частиною культури суспільства, пухлиною, що не залишала місця для вільного життя.
Дуже швидко монополізувалася сфера торгівлі. Великі торгові мережі зайшли у всі куточки країни, українці протиставили їм розвинену мережу дрібної торгівлі, ринки, але які за своєю природою не можуть належно конкурувати з ними . Житлово-комунальна сфера залишається і надалі одним із головних визискувачів українців. Торгівля газом перетворилася у джерело влади. Хто продає газ, той володіє країною, дарма що не по ринкових цінах, бо це велика політика, нехай думають, що платять дешево, нехай споживають зайве, бо навіщо дешевий газ економити, розуміючи, що згодом народ заплатить дуже високу ціну через знецінення національної валюти, через втрату суверенітету на частину своєї території. Земля вже де-факто перейшла у руки великих землевласників. Латифундисти доглядають за нею, витискають максимум урожаїв, займаючи при цьому високі рейтинги багатіів у світі. Очевидно, що ми вже йдемо шляхом латиноамериканської моделі розвитку, незважаючи на те, що прямуємо у Європу, де зовсім інші сценарії соціально-економічного балансу між великим та дрібним виробником на селі.
Дорогою економічної самоорганізації.
Яким чином українцям розірвати ці пута економічного, соціального, національного рабства? Чи можливо змінити хід історії? Чи можуть це зробити українці? Що може бути прикладом для них? Європейська відповідь – економічна самоорганізація через кооперацію та енергоефективність. Кооперація та енергоефективність в Україні може стати основою сучасної національної ідеї, яка тривалий час залишатиметься актуальною і приблизить Україну до Європи, де економічна самоорганізація населення через різноманітні форми кооперації дозволили забезпечити становлення і зростання економічно незалежного середнього класу. Об’єднання дрібних власників у економічні структури кооперативного типу сприяло зміцненню їх економічної спроможності та конкурентноздатності. Суспільству необхідно перейти на новий, вищий рівень самоорганізації населення – економічний, що відкриє – реальний шлях до деолігархизації країни і формування середнього класу – основи громадянського суспільства.
Як не дивно, але у нас вже є багато напрацьованого у сфері економічної самоорганізації. Є непогане законодавство, яке не потрібно створювати по новому, а тільки розвивати, вдосконалювати та розширювати можливості кооперативних структур, популяризуючи спосіб економічної самоорганізації та розвиваючи культуру співпраці у спільнотах. У сфері ЖКГ є прекрасна альтернатива, яка важко пробивала собі дорогу – об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). У сфері сільського господарства є вже приклади невеликих кооперативів, які напрацювали певний досвід. У сфері фінансів – кредитні спілки, які відродилися на історичному прикладі та прикладі української діаспори США, Канади та Австралії. Споживча кооперація, хоч розгубила частину свого величезного потенціалу, але зберігає всі можливості для економічного відродження на основі кооперативних цінностей. Можливе також зародження нової системи споживчої кооперації знизу, особливо – міської або багатогалузевої кооперації на селі. Така побіжна інвентаризація кооперативного господарства вселяє велику надію на можливий прорив у сфері економічної самоорганізації українців, їхнього економічного зростання. Тим більше, що ми вже сягнули дна – економічні обставини є дуже складними, українець як ніколи терпить визискування з боку монополій, а його захист полягає виключно в одному – самоорганізації та об’єднанні через кооперацію. У таких складних економічних обставинах і зароджувалася кооперація у різних країнах світу.
З чого розпочати?
З чого розпочати в Україні? З фінансів. Бо це є кров економіки. Будь-які кооперативні утворення потребуватимуть фінансування і їхнім джерелом мають стати громадяни, економічні та суспільні структури місцевих громад. З цього розпочиналося кооперативне будівництво у всіх розвинених країнах. США прийняли федеральний закон про кредитні спілки у 1934 році, коли традиційна фінансова система була зруйнована. У цей же час з’являється перша самоврядна організація кредитних спілок – Національна асоціація кредитних спілок. У Німеччині кредитні кооперативи – народні банки – Райффайзен та Фольксбанк передували становленню всіх кооперативів і за понад 150 років розвинулися у потужну фінансову самоврядну кооперативну банківську систему, яка зараз займає ⅓ ринку банківського бізнесу у країні, створюючи потужну конкуренцію для комерційних банків. Історично в Україні кредитні кооперативи були осердям розвитку інших кооперативних структур, які через об’єднання другого рівня – Українбанки та Центробанки забезпечували сталий розвиток і рух фінансів у кооперативній системі. Сучасні приклади Угорщини та Польщі можуть також послужити нам.
Україні треба терміново прийняти новий закон про кредитні спілки, суттєво розширивши їхні можливості, і що дуже важливо, створити умови для самоврядності, самоконтролю, саморегулювання на цьому ринку за прикладом інших держав. Це перший дуже важливий крок, який забезпечить динамічний розвиток економічної самоорганізації і забезпечуватиме фінансами різноманітні форми самоорганізації.
Різноманітні форми економічної самоорганізації, в Україні як і в інших країнах, повинні отримати преференції у розвитку через звільнення від податків, бо вони не мають на меті отримання прибутку, направлені на економію витрат та демонополізацію економічної сфери діяльності, стимулювання до економічної активності та самозайнятості. І як не дивно, але джерелом коштів для розвитку кооперативів на селі мають стати кошти латифундистів, це може бути навіть спеціальний податок на розвиток кооперативів. Такі приклади також у світі є. Таким чином ми, не руйнуючи системи, яка вже склалася, постійно розширюючи можливості для самоорганізації, підвищуючи культуру самоорганізації, створюватимемо умови для розвитку кооперативів. На даний момент такими коштами розвиток економічної самоорганізації в Україні забезпечується за рахунок коштів іноземних донорів – США, Канади, Німеччини. Дивно? Ніби капіталістичні країни. Чи не так? Ми також усвідомлюємо, що на зміну культури самоорганізації потребується тривалий час. Але шлях долає той хто йде.
На національному рівні бажано створити недержавний координаційний орган – Національний центр розвитку економічних форм самоорганізації, який би підтримувався за рахунок субфінансування різноманітних кооперативних об’єднань, міжнародних структур, органів місцевого самоврядування, а також держави. Такий Центр забезпечував би просвіту серед населення, створення модельних майданчиків економічної самоорганізації, практичне навчання та апробації методик, постійно вдосконалюючи законодавство України та гармонізуючи його із європейським у частині економічної самоорганізації.
Про енергоефективність і можливості самоорганізації.
Про це вже сказано дуже багато. Україна найбільш енергозатратна країна у світі, а скоріше енергокорупційна. Енергоємність на одиницю ВВП в Україні перевищує у 3-5 разів розвинених країн. Ми не можемо бути конкурентними при такій енергозатратності. А це ще колосальна залежність від імпорту, це порушення платіжного балансу. Ми маємо стати енергоефективною державою, яка не споживає імпортних енергоносіїв, а можливо навіть експортує їх. Скоро, дуже скоро виявиться, що газу в Україні більш ніж достатньо. Реформи у цій сфері розпочалися із встановлення реальної вартості енергоресурсів. Всі мають платити реальну, економічно обґрунтовану ціну за енергоресурси, таку ціну, яка стимулюватиме всіх економити ресурси, здійснювати енергоощадні заходи, щоб зменшити витрати. Кроки Уряду на зустріч “правильному руху” внутрішніх інвесторів вірні – компенсація частини вартості обладнання при переході на альтернативні газу джерела енергії, компенсація витрат на утеплення, заміну вікон. Тут навіть вже є конкретна преференція для економічно самоорганізованих спільнот в ОСББ – сума компенсацій до 40% від вартості матеріалів для утеплення.
Тепер треба здійснити ще два важливих кроки для того, щоб облік енергоресурсів та тепла став тотальним (а на даний момент в Україні тільки біля 40% газифікованих квартир мають облік газу). Для цього треба прийняти два рішення – обов’язок встановлювати лічильники покласти на постачальника газу і тепла, норму споживання газу і тепла без облікованих приладів суттєво знизити, щоб ці норми стимулювали зацікавлені сторони терміново забезпечити обліком всіх споживачів. Для прикладу, норма для квартир із газовою плитою та централізованим постачанням гарячоїї води становить 6 кб.м. на людину у місяць, а реальне споживання за лічильником не більше 2-3 кб.м. газу. А норма споживання для квартир з газовою колонкою та газовою плитою є аж 18 куб.м. на людину. А реально сім’я з 3 чоловік більше 30 куб. газу не спалить. Ось де наші ресурси вимивалися роками та збагачували “політичну еліту”, яка із задоволенням конвертувувала кошти за повітря у владні повноваження через маніпуляції на виборах, ЗМІ і т.п.
Повний облік тепла та газу дасть можливість суттєво, можливо навіть у рази, зменшити споживання газу, так як ці цифри були приписані, а реально не споживалися. Думаю, що такі прості заходи перевернуть все з голови на ноги. Подібний підхід треба застосувати до обліку води.
Отже запорукою успіху є 100% облік тепла та газу, утеплення будинків та заміщення газу на котельнях на альтернативне місцеве паливо.
Зараз є доволі добрі умови для створення знизу енергетичних кооперативів для спільного постачання енергоресурсів – дрова, пелети, вугілля, а також для виробництва, закупівлі та розподілу електроенергії, в т.ч. із відновлювальних джерел. Такого типу кооперативи активно розвиваються у Європі, особливо у Німеччині. Зважаючи на те, що створення умов для конкуренції передбачає демонополізацію ринку постачання електроенергії, газу, в Україні енергетичні кооперативи мають стати пріоритетом на найближчий період, бо це відповідає принципам Європейської енергетичної хартії. Підстави для виникнення таких форм економічної самоорганізації більш ніж очевидні.
Петро Маковський,
Голова Спостережної ради КС “ВИГОДА”, м.Стрий
Голова Правління Всеукраїнської асоціації кредитних спілок
20 квітня 2015 р. Стрий-Київ